Конвенції
Як відомо, прибутки, що отримують резиденти тої чи іншої держави за кордоном, як фізичні так і юридичні особи, можуть підлягати оподаткуванню як в країні їх податкового резидентства, так і в країнах, де такі прибутки були отримані. Це можуть бути резиденти США, Австрії, Німеччини, Литви, Польщі, України та багатьох інших. Задля уникнення подвійного оподаткування одного й того самого прибутку чи інших видів виплат, що можуть бути прирівняні до прибутку, існують двосторонні угоди або конвенції про уникнення подвійного оподаткування, якими встановлюють загальні правила оподаткування з метою гармонізації відносин між двома країнами.
Сутність конвенцій полягає в тому, щоб надати в узагальненому вигляді можливість уникнути оподаткування у двох країнах одразу, застосовуючи розподільчий метод і метод податкового кредиту (податкового заліку). Розподільчий метод пропонує державам домовитися про розподіл між собою різних категорій доходів, що підпадають під їх податкову юрисдикцію. Використовуючи метод податкового кредиту (податкового заліку), держави оподатковують сукупний дохід резидентів, в тому числі й отриманий з-за кордону, потім віднімають з нього суму податків, яка була вже виплачена іноземній державі.
ООН та ОЕСР
Історично тексти конвенцій були розроблені ОЕСР та ООН, та використовуються державами як основи для конкретних договорів про уникнення подвійного оподаткування:
- Модельна податкова конвенція, розроблена Організацією економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) 1977 року зі змінами та доповненнями на 1992 рік (Модельна конвенція ОЕСР)
- Типова конвенція ООН про уникнення подвійного оподаткування у відносинах між розвиненими державами та державами, які розвиваються 1980 року (Типова конвенція ООН).
Оскільки ОЕСР відіграє основну роль в міжнародному регулюванні податкових відносин, більшість сучасних міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування базується на тексті Модельної конвенції ОЕСР (1977). Однак положення цієї конвенції розраховані на відносини між промислово розвиненими країнами, які є членами ОЕСР.
У міжнародних відносинах між країнами, що розвиваються та розвиненими країнами, останні виступають у ролі інвестора, а отже, відбувається відтік капіталу із економічно слабких юрисдикцій до розвинених країн. Враховуючи ситуацію, що склалась, ООН запропонувала переробити текст типової конвенції з врахуванням принципу оподаткування на рівні джерела доходу.
У зв’язку із цим, у 1980 році була підготовлена й затверджена типова конвенція ООН, орієнтована на інтереси держав, що розвиваються. Зокрема, для захисту економічних інтересів країн, що розвиваються введено принцип оподаткування доходу у країні його походження. Тобто, при виплаті прибутку за кордон, юрисдикція, де такий прибуток виник, має право стягувати податки з нерезидента (т.з. принцип джерела доходу).
Незважаючи на те, що типова конвенція ООН розроблена на основі Модельної конвенції ОЕСР, базується на тій самій концепції, використовує аналогічні терміни та категорії, тексти конвенцій значно різняться.
Основною відмінною ознакою двох текстів є розбіжність основоположних підходів оподаткування доходу: оподаткування за принципом резидентства чи за принципом джерела доходу. Для збалансування використання цих двох принципів, Типова конвенція ООН 1980 р, рекомендує країнам, де утворюється джерело доходу, при визначенні своїх податкових режимів приймати до уваги:
- витрати, пов’язані з отриманням таких доходів, тобто оподатковувати такі доходи після розрахунку чистого доходу;
- ставки оподаткування не мають бути занадто високі, щоб не відвертати інвестиції;
- частина доходів має оподатковуватись і в країні інвестора.
Отже, на практиці, даний метод балансу відображується у податковій знижці у країні резидентства інвестора у розмірі суми сплаченого податку у країні походження доходу.
Крім основоположних принципів, відмінності модельних конвенцій полягають у деталях. Так, наприклад, пункт 3 статті 12 «Роялті» Типової конвенції ООН відтворює пункт 2 статті 12 «Роялті» Модельної конвенції ОЕСР, але не містить поправку до нього від 1992 року, яка виключає з даної статті орендну плату за використання обладнання.
А саме, відповідно до тексту Типової конвенції ООН платежі сплачені за користування промисловим, комерційним та науковим обладнанням підпадають під визначення роялті. І хоча, зазвичай, роялті це відрахування за користування правами інтелектуальною власністю, відповідно до тексту конвенції такі платежі можуть бути оподатковувані не як прибуток від комерційної діяльності компанії за принципом резидентства – у країні реєстрації отримувача прибутку, а за принципом джерела доходу – у країні отримання таких платежів.
Через те, при застосуванні на практиці конкретного міжнародного договору, підписаного із відповідною державою, треба звертати увагу, на основі якого тексту модельної конвенції (ООН чи ОЕСР) розроблявся документ.
Так, двосторонні договори України про уникнення подвійного оподаткування з Австрією, Бельгією, Данією, Ірландією, Нідерландами, Німеччиною, Сполученим Королівством, Угорщиною, Францією, Фінляндією, Швецією розроблені на основі Модельної конвенції ОЕСР.
В свою чергу, до договорів між Україною та Болгарією, Грецією, Іспанією, Естонією, Кіпром, Латвією, Литвою, Польщею, Португалією, Румунією, Словенією, Чехією, Хорватією застосовано Типову конвенцію ООН.
Підготовлено Євгенією Крихтіною